Після сходу з власно організованої гонки, першого за шість років, дуже хотілось перегорнути цю прикру сторінку історії, реабілітуватись у своїх же очах. Марафон у Вараші був єдиним найближчим змаганням. 100 км з 500 метрами набору не зовсім мій формат, не люблю ані асфальт, ані рівняк.
Дзвоню організатору, Кудрик Олександру та дізнаюсь подробиці. Виявляється що це не зовсім і шоссе, а мікс з хорошого асфальту, розбитого, бруківки, піску та інших веселощів. Що ж, буде не так і скучно! Відсутність стартового внеску та грошові призи від спонсора, Рівненської АЕС, додають бажання їхати в таку далечінь.
Так, знову з ночними пересадками і очікуваннями. Добре що Олександр гостинно запропонував доспати у себе перед стартом, адже єдиний потяг в ті краї, прибуває на станцію, в 15 км від Вараша, о 3:30 ранку.
Вкотре дивуюся масовості на таких, здавалося б містячкових подіях! 150 попередньо зареєстрованих учасників! На старті зустрів Олексій Кожадей, який прояснив ситуацію з явкою. Виявляється, більша частина учасників - працівники усіх чотирьох атомних електростанцій, яких відрядили на ці змагання. Що ж, дякую НАЕК Енергоатом за підтримку і розвиток аматорського велосипедного руху!
Стартова площадка - примтанційна площа Рівненської АЕС. А фініш взагалі, на базі відпочинку станціі, в сосновому лісі біля озера! Супермегакруто!
Команда “Старт!” мене застала по дорозі в туалет, добре хоч їхав туди на велосипеді і в шоломі. Так і стартували, на 15 хвилин раніше регламенту. Щоб не дуже засмучуватись, вирішив, що не дуже й хотілося :)
Вже звик до стандартних стартових роздач від найбільш “сильних”, тому вперед не вихожу, тримаюсь у першій десятці, розігріваючись. Грітись довго не довелось, +34 в тіні не дуже охолоджували м’язи.
Через п’ять кілометрів вийшов уперед, на вже на десятому залишився у компанії з Олексієм Кожадей, Кудрик Олександром, та Тимцо Юрою.
Розбита місцями дорога та вітер змінного напрямку не завжди давали можливість їхати на колесі, проте Олексій та Олександр регулярно виходили вперед. Юра відсижувався позаду, мотивуючи це своїм віком, проте коли хтось натягував, тримався другим колесом с усіх сил. Не дуже товариська тактика виходить, якщо є сили триматись у групі, хоч через раз вийди на зміну, попрацюй для групи. Ну то такое, спостерігаємо та робимо висновки :)
КП на 52 км проїжджаємо не зупиняючись, хлопцям на ходу подають воду, а мені вистачить і двох фляг що взяв зі старту.
Пробую натягувати, перевіряючи суперників. Трохи відстають, проте скоро добирають.
Коли починається суміш піска з бруківкою, залишаємось вдвох з Олексієм. У поєднанні зі спекою, дорога стає важкою. Розумію що супернику не легше, тому не зменшую темп.
Через п’ять кілометрів цієї жесті не витримує і він, відстає.
Тут починається моє соло аж до самого фінішу. Спочатку навалював як міг, потім трохи збавляв та їхав озираючись, потім знову вкручував. Їхати “на всі” не дозволяла жара, адже не знав коли може прийти розплата за високий темп.
Харчування від Nutrend: два Carbosnak, Powerbike та Carbonex, здавалося що взяв з запасом, але ледь вистачило. Можна було б іще розжувати один батончик.
Розмітка траси виконана фарбою на асфальті, повороти додатково продубльовані великими синіми стрілками на дерев’яних стійках. Здавалося б, пошкодити або розвернути таку стрілку зовсім легко, проте лиш на передостанніх кілометрах дистанції зустрів таку. Інші, не менше двадцяти - цілі! Місцеві мешканці чи то надто виховані, чи то навпаки, аж надто неграмотні :)
Особисто я, не ризикував би і довіряв лише фарбі. Останнім часом з’явилося багато доступних пропозицій з яскравими та недорогими аерозолями.
Також зробив би більше проміжних маркувань, які б просто вказували на вірність шляху.
Останні десять кілометрів, озираючись, їхав у режимі “закатка”, адже з понеділка знадобляться сили щоб допомогти Пожиганчику з фундаментом його майбутнього будинку.
Фінішую першим, з відривом дві хвилини.
Арка перед самим озером, великий банер для фото, ведучий, журналісти, дівчата в національному вбранні з медальками фінішера - все так яскраво і красиво!
Мрії пірнути в озеро, під кінець стали не актуальні. Аж надто сильно хотілось просто напитися води. Цим і займався півгодини після фінішу.
Харчування від організаторів - найбільш радісна подія після власне марафону :)
Куряча юшка з вермішеллю, гречка з великою відбивною, салат, сир, масло, хліб, узвар. Це просто фантастично! З’їв усе, навіть допоміг з відбивними хлопцям з Енергодару, які схоже більше втомилися, аніж зголодніли :)
І лиш потім настала черга пірнути в озеро!
Але з переповненим шлунком пірнання вийшло таке собі :)
Чиста вода та теплий пісок нагадали про життя біля моря…
Нагородження за регламентом, з усіма урочистостями та найвищим керівництвом, включаючи заступника з кадрів керівника НАЕК Енергоатом, та Генерального директора Рівненської АЕС, який крім того брав участь у марафоні та посів призове місце в своїй категорії!
Дуже круто, що аматорський велоспорт особисто підтримується посадовцями такого рівня!
По організації все сподобалось, деякі моменти навіть взяв на замітку.
Перший пункт: знайти спонсора на Полтос - атомну електростанцію :)
Щиро вдячний організаторам, Кудрик Олександру та дружині Єлизаветі, спонсорам, та всім причетним до такого чудового свята! Натхнення вам на майбутні заходи!
До зустрічі на нових стартах!
