Шановні друзі, я досі в захваті від Вінниці, від організації, траси, гостинності та взагалі від міста. Вінниця без сумніву найпридатніше для велосипедизму місто в Україні. Вперше я бачив вело доріжку, в першу чергу як велодоріжку, а не засіб чийогось піару, з припаркованими автівками на ній або місцями для продажу. Мережа доріжок це не лише центральна вулиця, а і мережа в кожному районі міста і майже в кожну хату. Мабуть цим можна пояснити таку зацікавленість та кількість вболівальників та фотографів на трасі.
На сам перед дякую Вані Мєдвєдєву за щиру гостинність. Мені залишалось просто приїхати і виступити на гонці, все інше залишалося на плечах Вані. Щиро дякую!
Про сам старт розповісти нічого, лише скажу, що самопочуття за день до старту було в рази краще ніж під час гонки. На спусках я добре добирав суперників, але на підйомах ноги були пусті. І звичайно трабли з велосипедом. Злизані та долизані «кам’яним садом» зубці на великій зірочці спереду зкидували ланцюг кожен раз коли я ставав на ноги. Тож «курс на доєзжаніє».
Хоч і вся траса пролягає в лісі було дуже спекотно!
Нові стандарти розмітки)
Траса – супер. Сподобалась щільність технічних ділянок у поєднані з короткими підйомами. Жалкую, що у порівнянні із 2013 роком прибрали ділянку «коренева алея» проте організатори переконали, що на «Дідькові стежки - 2016» вона повернеться:)
Дуже хтів перемогти на цій трасі, але не склалося. Як на мене серед етапів ЛКУ це найкраща траса: колоди біля стартової галявини, кам’яний сад, шор, швидкісні вертоліти та петлі вздовж струмка це просто казка.
У Мелітополі було круто по-своєму: дуже прибрана, підготовлена та фанова траса з великою кількістю «рулілова». В Сумах багато харду: кількість та складність елементів приємно вражає, але як на мене дуже важка фізично - набір висоти добре б’є по ногах, особливо на останніх колах. Мінус дідькових - тряска траса, але це скоріше питання діаметру коліс, ніж траси. Доречи остаточно переконався, що у 26-х коліс немає майбутнього.
За підсумками гонки я другий, програв першому 2,5 хв, ще і фінішував циклостайлом, ногами по землі та велосипедом на плечах. Якщо б довелось їхати ще коло, то застрягнутий ланцюг між зірками та спицями не залишив би жодних шансів на вдалий виступ.
Але є чим пишатись - я в найсильнішій команді ЛКУ, яка вже перемагає третій етап поспіль. Цього разу завдяки перемозі Лева Романця, та другому місцю Альберта Єрєнкова у категорії 40+.
Звісно джерсі лідера ЛКУ я втратив, проте боротьба за неї не спиняється. Для перемоги в загальному заліку мені потрібно перемогти щонайменше на двох етапах і обов’язково на останньому.
Як би там не було цей етап вже обведений червоним олівцем в календарі на наступний рік:)
Дякую організаторам за етап – так тримати! А також усім хто підтримував!
До зустрічі на етапах ЛКУ!!:)