Ще один етап який я відмітив для себе пройдений. Приїхав цього разу не один, а з колегою з Кременчука - Зачепою Богданом. Львів одразу нас вітає ранковим температурою +16, дощем та купою людей, що їдуть до Польщі. На вилуці голосять «зазивали», що манять люд на саме свій рейс – найшвидший та найкомфортніший рейс до Польщі. Дощ по троху припиняється і ми вирішили рухатись, але як тільки ми від’їхали, ще більш посилений дощ заганяє нас у кафе, що за 100 м від вокзалу. Ароматна кава, безкоштовний вайфай – це набагато краще за холодний вокзал без вайфаю. 30 хв в інтернеті лунают дуже швидко, дощ скінчився, тож їдемо на галявину.
Знайшли без помилок, одразу потрапили куди треба. Залишаємо речі в брезентовому мішку та вирушаєм на коло, кожен на своє. Проїхав 300-400м, як почалася просто адова злива, неначе з душу шарко. В перші хвини я намагався сховатися під дерево сподіваючись, що злива мине швидко (як звичайна сильна, але коротка літня злива). Пройшло 5… 10 хв… Я почав відчувати як холодні, тоненькі струмочки дистильованої дощової води почали збігати по спині вздовж хребта… Ну ось… Втрачати вже немає чого. Вирушаю під зливою назад на настартову галявину. Одразу ховаюсь під палаткою організаторів і в думках співчуваю їм. Будувати стартове містечко в таких умовах це пекло, до того ж вся праця по підготовці траси змарнована погодою.
Нарешті дощ спиняється. Цього разу на довго. Я зміг прикатати свій круг (на скільки це можливо по багнюці). Все їду, все стрибаю. Одразу відмічаю великий набір висоти. Також багато місць де треба заздалегіть перемикатись, інакше доведеться крутити кардан або йти пішки. Сподобались стежки вздовж схилів – дуже фаново! Також відмічу серпантини – незвичайно та фаново, можна тролити суперника коли він на одну петлю нижче, або просто поспілкуватись:)
А в загалі дуже гарний ліс, особливо коли їдеш вздовж балок, все як на долоні. Для жителя центральної черноземної частини України дуже незвичайно бачити відсутність щільного трав’яного покриву, кропиви і, що більш за все дивує, комарів!!!
Регаюсь, вітаюся зі всими знайомими обличами, роблю останні приготування, передстартове шикуваня та моє найулюблиніше місце – гальорка (ну так, закон є закон) і нарешті старт. Видаю всі вати що є та в перше звуження потрапляю в десятці (стартовий номер - 25). Десь на 2 хвилині рейсу Андрій Шапошніков намагається мене обігнати, зчепляємося кермами та падаємо (неважливо хто в цій ситуції винен (головне що не я)). Як результат погнуте колесо з боку Андрія, та, як потім виявилось, погнутий пєтух з моєї. Встаю, лаюся французькою, стрибаю на велосипед та їду далі. Залишок кола без ексцесів, лише на серпантині помиляюся та доводиться спішуватися.
Амбіції на перемогу, тож поточне 3 місце на другому колі я вважаю тимчасовим. Проте втримувати його стає дедалі складніше, ноги наливаються свинцем, а останні метри фінішного під’йому здаються вічністю… Пожиганов Вадим мотивує їхати швидше, але все ті, ноги кагбе натякають що все добре, але наступного разу. Так, я не помилився, третє місце це тимчасово. Тримати темп Вадима лише за рахунок спусків вже немає сил, тож відпускаю його і вмикаю темп який мені по силам.
Попереду суперники далеко, позаду також. Тож на колах що лишилися я зміг наповну відірватися на спусках, без напрягів у підйоми. Фінішую четвертим з непідйомними 5 хв відставання від переможця - Віталія Зубченка та 2 хв від третього. Вафлі на фініші як і обіцяли.
Після рейсу афтапаті, нагородження, миття велосипедів. В зворотній бік заїхали в Пузату хату повечеряти. Потім невеличка ескурсія містом, та дорога на вокзал.
Чи буду я наступного року на цьому етапі? Безумовно! Траса дуже технічна, а інколи фанова, місто дуже красиве, логістика елементарна – вранці приїхав, після змагань одразу поїхав (для мене одне з найголовніших пунктів).
Подяки. Вдячний організаторам, фотографам, суперникам за свято, дякую що ви є! Також беззмінному технічному спонсору – компнії Велостріт.